"... Я в серці маю те, що не вмирає!"

Вчора 25 лютого виповнилося 142 роки з дня народження видатної української письменниці Лесі Українки. Напевно, кожен хоча би раз за своє життя читав її поезію, прозу, драму або лірику. Для когось вона є ще одною письменницею, життя і творчість якої вивчали у шкільній програмі, а для когось найславніша українська поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю.

 

І все-таки до тебе думка лине,              
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
   "І все-таки до тебе думка лине...", 1895

А в серці тільки ти,

Єдиний мій, коханий рідний краю!

  "Іфігенія в Тавриді", 1898

Гетьте думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
"Соntrа sреm sреrо!", 1890

Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
 "Завжди терновий вінець...", 1900

Кохання — як вода — плавке та бистре,  
рве, грає, пестить, затягає й топить.
"Лісова пісня", 1911

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
  "Лісова пісня", 1911
 

На ділі каймося, не на словах.
   Леся УКРАЇНКА

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам вороття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
   Леся УКРАЇНКА

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде?
   Леся УКРАЇНКА                        

Сором — хилитися і долі коритися.
   Леся УКРАЇНКА